Домашнє насильство ‒ діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Якщо Ви зіштовхнулися з насильством (фізичним, сексуальним, психологічним чи економічним) – зверніться по допомогу!
Поліція, екстрений номер виклику поліції (повідомити про злочин чи правопорушення) 102
Гаряча лінія Національної поліції України 0-800-500-202
Гаряча лінія патрульної поліції м. Києва (044) 254-94-88
Урядова гаряча лінія 15-45
Національна гаряча лінія з протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству 15-47 (з мобільного чи стаціонарного телефону)
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації
Короткий номер з мобільного 0-800-500-335 (безкоштовно зі стаціонарного або мобільного телефонів, вуличних таксофонів в м. Києві)
116-123 (цілодобово, безкоштовно, анонімно та конфіденційно)
Національна дитяча «гаряча лінія» 0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарного телефону, анонімно та конфіденційно) 772 (з мобільного телефону) (пн ‒ пт з 12.00 до 20.00, сб з 12.00 до 16.00)
Інформаційна лінія центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги 0-800-213-103 (цілодобово)
Інформаційно-довідкова служба МВС (044) 256-03-33 (044) 254-94-94
Київський міський телефон довіри й протидії насильству 15-00 або (044)-272-15-00 (цілодобово)
Під час війни в Україні діти щодня зазнають насильства, в тому числі сексуального. Сексуальне насильство завдає дитині найбільш негативного впливу не тільки на її фізичний стан, а й впливає на її розвиток та довіру до світу. Один зі способів допомоги дітям – це своєчасне повідомлення про факт насильства, аби дитині та її сім’ї було надано підтримку, а її права було захищено.
Що робити, якщо дитина зазнала сексуального насильства під час війни в Україні і вам, як фахівцю, волонтеру або як громадянину стало відомо про цей факт або у вас виникла обгрунтована підозра щодо цього?
На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 р. в Україні прийнято Закон "Про охорону дитинства", який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
фізичне насильство в сім'ї - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;
сексуальне насильство в сім'ї - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
психологічне насильство в сім'ї - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;
економічне насильство в сім'ї - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;
обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;
терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства;
будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, насильства за ознакою статі, булінгу (цькування), мобінгу (цькування), а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини (стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Жорстоким поводженням з дитиною є:
будь-яка форма рабства або практика, подібна до рабства, зокрема продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;
використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм, інших предметів порнографічного характеру;
робота, яка за характером чи умовами виконання може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини;
використання дитини в жебрацтві, втягнення її в жебрацтво (систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб);
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин;
дії, що призвели до виникнення обставин, за яких дитина стала очевидцем злочину проти життя, здоров'я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканності особи;
статеві зносини та розпусні дії стосовно дитини з використанням примусу, погрози, сили, довіри, авторитету, впливу на дитину, особливо вразливої для дитини ситуації, зокрема її розумової чи фізичної неспроможності, пов'язаних з віком, фізичних, психічних, інтелектуальних чи сенсорних порушень або залежного середовища, у тому числі в сім'ї (п. 3 Порядку взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 800"Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю").
Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини
Держава здійснює захист дитини від:
усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або інших законних представників дитини ;
втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;
залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства (стаття 10 Закону України "Про охорону дитинства").
Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правничої допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених Законом України "Про безоплатну правничу допомогу" (стаття 3 Закону України "Про охорону дитинства").
Типова програма унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядок реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Правовий захист дітей відповідно батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (ст. 242 Цивільного кодексу України).
Правовий захист дітей відповідно є предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону (стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини:
виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;
піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
поважати дитину;
забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою позбавлення батьківських прав.
виникнення загрози життю і здоров'ю дитини є підставою для відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.
Перелік правопорушень за які передбачено адміністративну відповідальність:
доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (стаття 180 КУпАП);
невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей (стаття 184 КУпАП);
вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування (стаття 173-2 КУпАП).
Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я та недоторканності неповнолітнього.
До переліку дій, які можна розглядати як жорстоке поводження з дітьми та за які передбачено кримінальну відповідальність відносяться :
доведення до самогубства (стаття 120 ККУ);
умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 ККУ);
умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122 ККУ);
умисне легке тілесне ушкодження (стаття 125 ККУ);
побої й мордування (стаття 126 ККУ);
домашнє насильство (стаття 126-1ККУ)
катування (стаття 127 ККУ)
необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 128 ККУ);
погроза вбивством (стаття 129 ККУ);
незаконне проведення аборту або стерилізації (стаття 134 ККУ);
неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (стаття 137 ККУ);
експлуатація дітей (стаття 150 ККУ)
використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (стаття 150-1 ККУ)
примушування до шлюбу (стаття 151-2 ККУ)
зґвалтування (стаття 152 ККУ);
сексуальне насильство (стаття 153 ККУ);
примушування до вступу в статевий зв'язок (стаття 154 ККУ);
вчинення дій сексуального характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (стаття 155 ККУ);
розбещення неповнолітніх (стаття 156 ККУ);
злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (стаття 166 ККУ);
втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність (стаття 304 ККУ);
схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 ККУ);
спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (стаття 323 ККУ);
схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (стаття 324 ККУ)
невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників (стаття 390-1 ККУ).
Безоплатна правова допомога – правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел.
Закон України «Про безоплатну правову допомогу» визначає порядок надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги.
Безоплатна первинна правова допомога, суб’єктами права на яку є усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, включає такі види правових послуг, як надання правової інформації; консультацій і роз’яснень з правових питань; складення заяв, скарг, інших документів правового характеру (крім процесуальних), а також надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. ü Безоплатна вторинна правова допомога – вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, і включає такі види правових послуг, як захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на таку допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.
Система надання безоплатної правової допомоги в Україні – це мережа із 535 точок доступу до правових послуг: 23 регіональних, 84 місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та 428 бюро правової допомоги у всіх регіонах України.
Єдиний номер контакт-центру системи безоплатної правової допомоги - 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно в межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів).